Зрозуміло, що затримка у здійсненні Україною деяких запропонованих їй заходів не дозволяє говорити про її готовність на даний момент діяти у повній відповідності з Європейською конвенцією з прав людини. Про це свідчить і зміст Закону України про ратифікацію цієї Конвенції, де мають місце застереження стосовно деяких її положень. Припинення дії цих застережень зумовлено внесенням змін до певних нормативних актів або прийняттям нових, зокрема, Кримінально-процесуального кодексу України, і точним терміном не довше, ніж до 28 червня 2001 р. Так що на Україну в подальшому чекає копітка й складна робота по реалізації прийнятих на себе європейських зобов'язань.
- Як Ви гадаєте, може не слід було Україні після проголошення незалежності відразу намагатися "бігти галопом в Європу", а спочатку вирішити проблеми захисту прав людини на терені колишнього радянського правового простору, в межах СНД, а то й спробувати залучити до цього країни Східної Європи?
- Що стосується останніх, то вони розпрощавшись з соціалістичним табором, де порушення прав людини було звичайним явищем, і боячись проявів цієї соціальної хвороби в нових умовах, однозначно зробили ставку на "стару" Європу, де захист прав людини набув пріоритетного значення.
СНД - це утворення, яке з'явилось на руїнах СРСР, і є новим явищем в міжнародному житті. Воно містить в собі елементи і федеративних, і конфедеративних зв'язків, щось в ньому є і від Британської Співдружності, і від західноєвропейської інтеграційної машини. Для перевірки життєздатності СНД, безумовно, потрібен час. Це реалія, котра породжує чимало міжнародно-правових документів, але в силу наявності внутрішніх протиріч і відсутності ефективного механізму реалізації цих документів, безсила поки що функціонувати на належному рівні, в тому числі і в галузі захисту прав людини. Однак, слід зазначити, що СНД не стоїть осторонь від проблеми прав людини. Так, в ст. 2 Статуту СНД є пряме посилання на те, що забезпечення прав і свобод людини є одною із основних цілей цього утворення. В цьому напрямку були і конкретні практичні дії. Наприклад в1992 р. в рамках СНД була прийнята Декларація, в якій учасники зобов'язалися здійснити заходи з метою приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними стандартами в галузі прав людини, зокрема, з документами НБСЄ, і виявили намір укласти Конвенцію СНД з прав людини. Звичайно, Україна не повинна відкидати можливість своєї участі у створенні різних міжнародних інституцій по забезпечення прав людини, зокрема, в рамках СНД, але при цьому повинна враховувати свої зовнішньополітичні пріоритети, існуючі міжнародні зобов'язання і, звичайно ж, виходити із принципу доцільності, До речі, Парламентська Асамблея Ради Європи у згаданому вище своєму висновку рекомендувала Україні не підписувати у рамках СНД Конвенцію з прав людини та інші відповідні документи СНД, доки не здійсненні нові дослідження щодо сумісності двох юридичних інструментів.
- Пане Вікторе, вважаємо, що Ви досить повно висвітлили загальні питання в галузі захисту прав людини і доцільно було б зараз перейти до конкретного. Що являє собою Європейський суд з прав людини у Страсбурзі, як він працює і головне - яким є його нове "обличчя" ?
- Гадаю, що недоцільно зупинятися детально на тому, що було в минулому, а краще розповісти проте, що нового буде в роботі цього органу, звичайно, інколи вдаючись до порівнянь.
Європейський Суд з прав людини, який було засновано в 1959 р. з метою забезпечення дотримання державами - учасницями Європейської Конвенції з прав людини, прийнятих ними по ній зобов'язань, не відразу став ефективним правовим інструментом. Його належній роботі завадили і деякі зовнішні фактори ("холодна війна", неповний склад європейської сім'ї із-за ідеологічного протистояння на континенті), і запізніла реакція внутрішнього законодавства окремих держав на нові європейські міжнародно-правові стандарти, і психологічні моменти (Європейський Суд - "наддержавний орган"), і недосконалість структури самого механізму Конвенції (двоступенева система розгляду скарг), і вади в правилах і процедурі Суду, і перевантаженість судового механізму (за останні роки намітилась тенденція до значного росту кількості справ), тощо.
На протязі свого існування Європейський Суд з прав людини поступово вдосконалював свою роботу, головним чином переглядаючи і міняючи власні правила і процедури. Однак , до якихось радикальних реформ свого механізму довгий час не вдавався. Тільки з появою у травні 1994 р. Протоколу № 11 намітилася широкомасштабна перебудова страсбурзьких установ захисту прав людини. Цим Протоколом, який вже ратифікований 40 державами членами Ради Європи і який почне діяти з 1 листопада 1998 р., урегульовано питання про ліквідацію двоступеневого порядку розгляду справ, який в основному зводився до того, що вимагав спочатку "фільтрації" справ та їх дружнього врегулювання в Європейській Комісії з прав людини, і тільки вже потім, після здійснення певних формальностей, передачу їх на розгляд самого Суду. Протокол №11 передбачає по суті фактичне злиття Комісії і Суду, перетворюючи Суд на єдиний, постійно діючий орган з місцеперебуванням у Страсбурзі. На мою думку, це і є головним нововведенням, що дасть змогу вдосконалити й прискорити процедуру розгляду справ в Суді, зокрема, уникнути дублювання в роботі, зменшити судові витрати, і що не менш важливо, відкриє прямий доступ до Суду позивачів.
