Деякі питання нотаріального оформлення документів в закордонних спадкових справах.
"Найбільш складне нотаріальне провадження пов`язано зі спадковими правовідносинами, і особливо з тими, котрі містять в собі так званий "іноземний елемент". Нотаріальний процес тут базується як на загальних вимогах до нотаріальних дій, закріплених в Законі України "Про нотаріат" та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, так і на спеціальних положеннях цих нормативно-правових актів ("Застосування законодавства іноземних держав. Міжнародні договори"). Останні деталізовані й подані в формі практичних рекомендацій в документі Міністерства юстиції України "Роз`яснення щодо нотаріального оформлення від імені громадян, підприємств, установ і організацій України документів, призначених для дії за кордоном" (Інформаційний вісник нотаріальної практики №1, 1998).
Компетенція державних і приватних нотаріусів майже врівноважена.
У "Роз`ясненнях…" висвітлюється не тільки загальний порядок посвідчення документів для дії за межами України й прийняття українськими нотаріусами документів, складених за кордоном, але й акцентується увага на особливостях оформлення конкретних документів для дії за кордоном, в тому числі й тих, що використовуються в спадкових справах.
Право на оформлення документів для дії за кордоном мають зараз і приватні нотаріуси. До видання Указу Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні" від 23 серпня 1998 р. цим правом користувалися тільки державні нотаріуси. Зазначений Указ майже урівноважив компетенцію державних і приватних нотаріусів, але повністю не ліквідував так би мовити "презумпцію несумлінності" приватних нотаріусів, залишивши без змін обмеження деяких їх дій. Так, в сфері спадкових правовідносин приватні нотаріуси, як і раніше, не можуть видавати свідоцтво про право на спадщину та вживати заходів до охорони спадкового майна. Можливо, з прийняттям Верховною Радою нового законодавства про нотаріат ситуація в цьому питанні зміниться. В суспільстві вже давно назріла об`єктивна потреба в перебудові інституту нотаріату на засадах латинського (вільного) нотаріату. Існування в Україні конгломерату державного й вільного нотаріату знаходиться в протиріччі з логікою нотаріату і в певній мірі гальмує процеси правої реформи.
Оформлення документів для дії за кордоном - процес, який згідно зі ст. 98 Закону України "Про нотаріат" відбувається з урахуванням вимог іноземного законодавства і за умови, що воно не суперечить українському законодавству. Оскільки в останньому не існує положень, які би регулювали порядок встановлення змісту іноземної правової норми, то аналіз та тлумачення такої норми покладається на нотаріуса. Це вносить певну складність в роботу нотаріусів, тому що вони не завжди досконало орієнтуються в законодавстві інших країн. Звичайно, у них є можливість порадитися з провідними спеціалістами відповідних державних установ, зокрема, Мін`юсту та МЗС, а також отримати консультацію у спеціалізованих об`єднаннях адвокатів з іноземних справ, до яких відноситься і наше об`єднання - "Українська Правнича Колегія", але відповідальність за остаточне рішення щодо реалізації іноземної правової норми в кожному окремому випадку несе нотаріус.
Необхідна координація зусиль у підготовці документів.
Важливим моментом, безперечно, є координація зусиль нотаріусів, котрі в кінцевому підсумку посвідчують документи для дії за кордоном, і спеціалізованих об`єднань адвокатів з іноземних справ, котрі, здійснюючи правовий захист майнових та особистих немайнових інтересів українських фізичних і юридичних осіб за межами України, готують проекти таких документів. Адвокати цих об`єднань, як правило, є юристами-міжнародниками за фахом. Знання ними інститутів зарубіжного права й міжнародного приватного права, а також практики їх застосування, володіння іноземними мовами - це неабияка запорука того, що документ, який надходить від спеціалізованих адвокатських об`єднань до нотаріусів, відповідає вимогам іноземного закону і не суперечить українському закону, а переклад документу на іноземну мову (в разі потреби) є професійним, відповідним до тієї юридичної лексики і тих фразеологічних формул, які використовуються зарубіжними юридичними інституціями.
Необхідність такої співпраці добре розуміють у Міністерстві юстиції України. Так, в п. 5 згаданих вище "Роз`яснень…" зазначено, що громадяни, підприємства, установи і організації в питаннях оформлення документів для дії за кордоном "вправі звернутися за правовою допомогою до адвокатських об`єднань та адвокатів, які спеціалізуються з питань міжнародного права (Укрінюрколегія, Міжнародна адвокатська компанія Бі.Ай.Ем., Спеціалізоване об`єднання адвокатів з іноземних справ "Українська Правнича Колегія" тощо)." Коли таке звертання має місце, то для нотаріуса формальною гарантією того, що документ для дії за кордоном підготовлений і перекладений належним чином, є довідка адвокатського об`єднання, що та чи інша закордонна справа знаходиться в провадженні об`єднання.
Слід підкреслити, що до розпаду Радянського Союзу тільки Інюрколегія мала "дозвіл" діяти за кордоном в сфері захисту майнових прав радянських громадян та організацій. По суті це була державна, бюрократична структура із зовнішніми атрибутами колегії адвокатів, яка діяла через свої представництва в окремих республіках. Здобуття Україною незалежності і вибраний нею шлях на побудову дійсно правої держави кардинально змінив ситуацію в цьому питанні. В свідомості українського суспільства переміг притаманний більшості правових систем світу принцип, що адвокатура не може бути державною, так само як і правова держава не може існувати без незалежної, недержавної адвокатури.
