Як українцям одержати спадщину в Росії.
У «Консультанті» № 24-25 від 17 червня ц.р. було надруковано інтерв’ю з почесним президентом Спеціалізованого об’єднання адвокатів з іноземних справ «Українська правнича колегія» Віктором РАДЗІЄВСЬКИМ про юридичні аспекти отримання українськими громадянами спадщини за кордоном. В силу історичних обставин чи не найбільше число наших співвітчизників може отримати спадщину з Російської Федерації. Оскільки у тій частині Цивільного кодексу Росії, яка регулює правовідносини у сфері спадкового та міжнародного приватного права, сталися кардинальні зміни, ми знайомимо з ними читачів «Консультанта».
Суттєві зміни в суспільному житті країн, що утворилися після розпаду СРСР, їхній курс на побудову правових держав, створення ринкової економіки, інтегрування у світове співтовариство спричиняють проведення в них широкомасштабних правових реформ, з-поміж напрямків яких є радикальне оновлення цивільного законодавства. Однією з перших почала його реформувати Росія. Передовсім там набрали чинності перша та друга частини Цивільного кодексу (відповідно з 1 січня 1995 р. та з 1 березня 1996 р.), що регулюють правовідносини, головним чином, у підприємницькій діяльності. А ось зовсім недавно — з 1 березня нинішнього року — стала чинною частина третя, яка регламентує правовідносини у сфері спадкового та міжнародного приватного права.
Інститут спадкування, якому присвячено розділ V частини третьої ЦК РФ, хоча й зберіг у цілому свій правовий фундамент, але в порівнянні з ЦК РРФСР 1964 року зазнав значних як кількісних, так і якісних змін. Якщо в старому ЦК нараховувалось 35 статей, які регулювали спадкові правовідносини, то новий ЦК містить таких статей уже 76. Однак збільшення кількості статей не є простим нагромадженням правового матеріалу, що переважно негативно впливає на системність та логічність викладу. Навпаки, такий підхід не тільки подарував російському праву «спадкові» новели, але також вніс збалансованість, конкретність і ясність у ті положення спадкового законодавства, які раніше мали неоднозначне тлумачення й були предметом наукових та судових баталій. Все це, звичайно, позитивно відбилося на якісній стороні нового спадкового законодавства Росії, яке в цілому базується на приватноправових засадах, перевірених багаторічною судовою та нотаріальною практикою як російською, так і зарубіжною. Проте, хоч оновлене спадкове законодавство Росії є більш досконалим правовим інструментом, ніж ЦК РРФСР 1964 року, воно так само, як і будь-який закон, не позбавлено певних вад і прогалин.
Загальні положення про спадкування
Розділ V ЦК РФ відкривається визначенням спадкування, під яким мається на увазі перехід майна померлого до інших осіб у порядку універсального правонаступництва, тобто в незмінному вигляді як єдине ціле і в один і той самий момент. Отже, російський законодавець у питаннях реформування спадкового права йде традиційним для Росії шляхом збереження фундаментальних спадкових засад, притаманних «континентальній системі права».
ЦК РФ тепер конкретизує, що входить, а що не входить до складу спадщини. Згідно зі ст. 1112 речі, інше майно, в тому числі майнові права та обов`язки, тобто так звані «активи» й «пасиви», які мав спадкодавець на день своєї смерті, і складають спадщину. Не входять до неї: особисті немайнові права, інші нематеріальні блага, а також права та обов`язки, які нерозривно пов`язані з особистістю спадкодавця, зокрема, право на аліменти, право на відшкодування шкоди, заподіяної життю чи здоров`ю громадянину.
Важливими є доповнення до положень про час та місце відкриття спадщини. Залишивши без зміни загальновизнані постулати, що днем відкриття спадщини є день смерті громадянина, а місцем її відкриття — останнє постійне місце проживання спадкодавця, новий ЦК йде далі, розвиваючи відповідні положення з метою більш чіткого їх тлумачення та застосування. Так, п.2 ст. 1114 визначає, що громадяни, які померли в один і той самий день, вважаються померлими одночасно і не спадкують один після одного. У разі виникнення такої ситуації відкривається стільки спадщин, скільки є одночасно померлих і до спадкування закликаються спадкоємці кожного із них. Щодо місця відкриття спадщини, то тут позиція така: якщо останнє місце проживання спадкодавця невідомо, то до уваги береться місце знаходження спадкового майна, а якщо воно має різні «адреси», то пріоритет віддається нерухомому майну, а за його відсутності — рухомому. Причому в кожній з цих двох останніх формул уже відсутнє таке поняття, як «основна частина майна». Його замінено, і це логічно, поняттям «найбільш цінна частина майна» (ст. 1115).
Значно розширилось і змінилось коло суб`єктів спадкових правовідносин. За законом, як і раніше, можуть спадкувати громадяни і Російська Федерація, а от за заповітом, окрім громадян — юридичні особи, які існували на день відкриття спадщини, Російська Федерація та її суб`єкти, муніципальні утворення, іноземні держави й міжнародні організації (ст. 1116). Отже, закріплену в ст. 534 ЦК РРСФР формулу, що спадщина за заповітом може переходити також «окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям», наповнено новим змістом, який відповідає реаліям сьогодення.
Хоча в новому законі не уточнюється поняття «громадянин», його не слід зводити тільки до поняття «громадянин РФ». Оскільки за чинним російським законодавством іноземні громадяни та особи без громадянства мають таку саму цивільну правоздатність, як і російські громадяни, то вони також входять до кола суб`єктів, які можуть закликатися до спадкування.
