- Цікаво, чи відрізняється чимось юридичний статус вашого об'єднання від юридичного статусу подібних структур, наприклад, Укрін'юрколегії, і як у вас складаються відносини з такими структурами, зокрема, в плані конкуренції?
- Щодо статусу, то різниці в принципі немає. Обидві структури є добровільними професійними громадськими утвореннями, які діють згідно з затвердженими ними статутами, й зареєстровані як такі у Міністерстві юстиції України відповідно до Закону України "Про адвокатуру". Адвокатура не може бути державною, так само як і правова держава не може існувати без незалежної, недержавної адвокатури. Це загальновизнано.
Звичайно ж, конкуренція є. Наприклад, Укрін'юрколегія - головний конкурент нашого Департаменту спадкових та сімейних справ.
Ми вважаємо, що конкуренція потрібна у будь-якій сфері діяльності, оскільки вона стимулює розвиток, мобілізує на кращу працю. Але вона має бути добросовісною, цивілізованою, не виходити за правові й етичні рамки. Це, звичайно, стосується і адвокатської практики. Ми, однозначно, не є прихильниками будь-яких методів недобросовісної конкуренції, і в своїй діяльності намагаємося неухильно дотримуватися як відповідного чинного законодавства й Правил адвокатської етики, схвалених у 1999 році Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури, так і міжнародних адвокатських етичних норм.
Ми також не забуваємо і про те, що окрім конкуренції в адвокатській сфері є ще й спільні завдання та інтереси як загального, так і вузькопрофесійного характеру. Врешті-решт спеціалізовані адвокатські об'єднання виконують спільну місію, зокрема, захисту спадкових прав наших громадян за кордоном, і тим самим поліпшують життя певної частини населення, а у підсумку поповнюють валютний "гаманець" нашої держави. Мають вони і спільний інтерес у досягненні справедливого вирішення питання про оподаткування адвокатських об'єднань як неприбуткових організацій.
- Пане Вікторе, як ви вважаєте, чи є на вітчизняному "ринку" зарубіжних спадкових справ якась монополія?
- Про якусь юридичну монополію в цій сфері і взагалі у питанні надання будь-якої правової допомоги не може бути й мови, оскільки згідно зі статтею 59 Конституції України кожний наш громадянин є вільним у виборі захисника своїх прав. Це положення підтвердив і детально розтлумачив Конституційний Суд України своїм рішенням від 16 листопада 2000 року. Такий підхід також відповідає, зокрема, положенням статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року.
Щодо фактичної сторони справи, то, здається, тільки наше об'єднання та Укрін'юрколегія активно працюють на цьому "ринку", а решта вітчизняних адвокатських об'єднань, юридичних фірм, адвокатів, юристів у принципі не відмовляється від ведення зарубіжних спадкових справ, але робить це, якщо я не помиляюсь, не системно, розраховуючи, мабуть, тільки на випадок. Зрештою нікому не заборонено займатися цим, але тенденція тут намітилась така: хто в цій сфері працюватиме системно, оперативно, фахово й чесно, той і матиме більше справ, більшу клієнтуру.
Взагалі, без кваліфікованого юридичного супроводження цих справ, розраховувати на позитивне їх вирішення в зарубіжних юридичних інституціях важко. Тому, на нашу думку, є зовсім необачними дії деяких наших громадян-претендентів на закордонну спадщину, коли вони не знаючи ні нюансів оформлення справ, ні особливостей зарубіжного спадкового й процесуального законодавства, самі їдуть за кордон по туристичних чи гостьових візах, розраховуючи на те, що за кілька днів чи тижнів там все вирішать. Це ілюзії, котрі, як правило, призводять до негативних наслідків як у матеріальному, так і психологічному плані. Процес розгляду таких справ за кордоном (згідно з чинними там законами) досить тривалий, іноді тягнеться роками. Ну, що може встигнути зробити претендент, наприклад, у спадковій справі на США за 30 днів свого перебування там (зараз американські посольства на довший термін туристичні і гостьові візи не видають)? Інша ситуація, коли справу адвокатами вже оформлено і день її слухання в американському спадковому суді відомий. Тоді, звичайно, можна й їхати, але, бажано, для надійності робити це у супроводі свого адвоката, який документував справу в Україні.
- А як ви ставитесь до різноманітних рейтингів адвокатських об'єднань та юридичних фірм і до реклами адвокатської діяльності взагалі?
- Ми принципово не беремо в них участі. Наскільки мені відомо, багато юридичних структур не сприймають таку форму паблісіті. Взагалі з будь-якою рекламою в адвокатській діяльності треба бути дуже обережним. Головне - не переборщити, не вийти за рамки етичних норм. Так, наприклад, така крайність як заяви на всіх перехрестях: "Ми - найкращі", може бути розцінена не тільки як претензія на монополію, але й як прояв слабкості, невпевненості в собі. Як сказав польський письменник Станіслав Єжі Лец, коли "в ріг достатку гучно сурмлять - напевно, він пустий". Звичайно, рекламою в нашій діяльності не можна нехтувати, але найкраща з її форм - це кваліфікована правова допомога. На думку відомого юриста Василя Кисіля, юридична професія подібна до професії лікаря, тому найкращою рекламою для юриста буде якісно виконана робота. З цим важко не погодитись.
